ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИГИ АНАСТАСІЇ ДАН "МІЙ СТОГОЛОСИЙ ДИВНИЙ СВІТ"

16 грудня в читальному залі презентовано літературну збірку „Мій стоголосий дивний світ” молодої авторки Анастасії Дан (літературний псевдонім). (Дан, А. Мій стоголосий дивний світ: поезія, проза / Анастасія Дан.– Вінниця: Книга-вега, 2010.– 80 с.: портр.)
Анастасія Едуардівна Занузданова народилася 12 березня 1994 року в Житомирі. У 2006 році її родина переїжджає у с.Комарівці Барського району. 2009-го року Анастасія здобуває перемогу в обласному турі Всеукраїнського конкурсу молодіжної літературної творчості „Я – патріот” у номінації „Сьогодення України і я”. Після закінчення 9 класу Комаровецької ЗОШ І-ІІІ ступенів навчається в Барському гуманітарно-педагогічному коледжі ім. М. Грушевського на факультеті „Журналістика і видавнича справа”. Світ її палких захоплень – це антична міфологія, поетичне слово, мистецтво танцю і малювання.
Під час презентації першої друкованої збірки свого літературного доробку Анастасія Дан читала свою кращу філософську, громадянську, інтимну лірику („Чому сьогодні хмарно...”, „Міст добрих змін”, „Роздум”, „Не хочу я більше нічого”, „Непокірлива покірність” та ін.), зразок малого прозового жанру – новелу „Дід Тарас”. Гості бібліотеки були обдаровані прекрасним настроєм від звучання творів художнього слова Анастасії та її найближчого літературного оточення – членів студії „Інверсія серця”, якою керує викладач Барського ГПК, поетеса Ірина Алімівна Зелененька.
Книжечка „Мій стоголосий дивний світ” Анастасії Дан, подарована районній бібліотеці, зайняла гідне місце на поличці серед літературних видань Олександра Стусенка, Василя Пастушини, Ірини Зелененької, Наталі Гомель.

НАТАЛЯ ГОМЕЛЬ

Народилась 22 серпня 1989 року у Вендичанах Могилів - Подільского району на Вінниччині.
Ухатинці біля лісового кордону,в селі Слобода-Гулівська, написала свої перші вірші.
Живе у Ялтушкові. навчається у Вінницькому державному університеті імені Михайла Коцюбинського.
"Сповідь лісової мавки "-перша книга поетеси.

Про рідне село

Куди б мене дорога не вела,
Які б не виникали перепони,
А дух живого рідного села,
Немов магніт цілющої ікони.

У ньому наче застигає час.
Немає тут немилого, чужого...
До рідного села прийду не раз,
Аби лиш тільки, Боже, до живого!

****

Як забути те, що не забудеться?
Як збагнути те, що не збагнеш?
Може, дійсно та любов не збудеться,
Та любов, яка не має меж?

Але знову всоте відчуваються
Вже не раз відчуті почуття,
Та ніяк, ніяк не забуваються,
І ніяк не викину з життя.

І по колу все колись відлюблене,
Наче шкода рвати сторінки...
Я шукаю вже давно загублене,
В день, який принесли ластівки.

***
Яка щаслива ніч оця...

Яка щаслива ніч оця,
Що він у ній, він поряд з нею,
Що ловить сміх з його лиця,
З його спілкується душею.

І сон його в її руках,
Гріхи його вона ховає...
Немов ширококрилий птах
Його з любов'ю обіймає.

Що він дорогою промчить
І темряву її розріже,
Що він вдихає кожну мить
У груди подих її свіжий.

Ніч знає кожен його страх
І кожну родимку на тілі,
І на його пя'нких устах
Знайомі їй цілунки спілі.

Свої проблеми,радість, біль
Він з нею може розділити.
Вона на рану сипе сіль,
Та буде він її любити...

Вона дає йому свій смак,
Свій неповторний смак свободи,
А він для неї просто так
В душі складе прекрасні оди.

Я заздрю їй-він в неї є,
А в мене він лише у мріях,
В думках, у спогадах, надіях...
Він пульс і серце він моє.

Формула щастя

Хто сонце бачив-той уже щасливий,
Хто зорі рахував і буйність моря пив,
Хто річки голос чув дзвінкий і галасливий,
І хто в житі хоч раз по-справжньому любив.

Щасливий, хто колись був навчений прощати,
Хто має ідеали, хто прагне висоти...
Щаслива я, бо знаю, як боляче кохати,
Бо знаю, що десь там живеш на світі ти.

Анастасія Дан

Народилася 12 березня 1994 року в Житомирі. Нині живе в Комарівцях Барського районну.
Навчається в Барському гуманітарно-педагогічному коледжі ім.М.Грушевського. Пише вірші,оповідання,етюди.Бере участь у літературних конкурсах,олімпіадах. Член обласного літературно-мистецького об'єднання іменні Василя Стуса та Конгресу української інтелегенції Вінниччини. На фестивалі подільскої поезії 17вересня 2009року відзначена призом "Іллінецький метеорит".І цьогоріч світ побачила її перша збірочка "Мій стоголосий дивний світ".

Мрії
Мене мрії в ланцюг закували,
Щоб позбутись нових перешкод.
І до Раю, дурні, поспішали,
Та не бачить їм неба висот!

Дуже-дуже напевно злякавшись
Чи то сонця, чи, може, птахів,
Із прожогу мерщій повертались,
Розсипаючи квіти з верхів.

Заховались мені у кишені,
І в подол, і за пазуху – скрізь.
Що втікли від негоди веселі.
В тісноті ще й кричали: «Не лізь!»

Ну а потім малі прощення
Так благали, ну прямо вплач.
А хитріша, що про натхнення,
Ще й впросила пахучий калач.

От скажіть, що робити з ними,
Як сказати, вони – мара?
Їх чекають холодні зими,
А без них і на мене – зима…

Україна
Забракло слів, коли слова важливі.
Не сила йти, коли іти - закон.
І ти кричиш, коли кричать примхливі.
Вітаєш зло без зайвих перепон.

Така, як всі... Здавалося - змирилась.
Із мрій гамак і спиш, забувши час
В який ти для народу народилась,
І з-поміж хмар твій вогник не погас.

Прозрівши ти в тверезості сміливій
Примхливим рот заткнеш, сказавши: "Цить!"
І доведеш зрадливості брехливій,
Скінчилася правління довга мить.

Ти ж не здалась?! Ти - сильна, суверенна.
Я знала це й молилася за мир.
Ні хаос втрат, ні пустота буденна
Не затягнуть тебе у смерті чорний вир!

****

Чудо уже сталось
Напевно, чудо уже сталось
Відколи серце забилося. В ту мить
Ще так ніколи не бажалось
Тобі слова ці повторить:
Будь поруч, чуєш, назавжди!
Давно хотіла це сказати.
Від мене тільки не іди
І не забудь мене згадати!



Ти мій
Ти мій, можеш не сперечатись.
Ти мій, тільки мій, от і все!
І тобі лиш одному всміхатись
Хочу я понад усе.
Тільки правду кажи! - Не приймаю
Я фальшивих привабливих слів.
Щирим будь, не прошу - вимагаю!
Я така, ти ж мене зрозумів?!

Рідна мова
Така безмежна, рідна, материнська,
Така красива, щедра, молода.
Ти, рідна мово, лиш одна на світі.
Ніде такої іншої нема.
Ти маниш чарами мене
І кличеш солов'їним співом.
Живеш ти Богом, ти – свята.
Тобі немає рівних!!!

* * *
Ти пройшла випробування часом.
Тебе карали, били і кляли.
Через віки, моря і океани,
Через війни ти змогла пройти.
І досягла свого – тебе шанують,
У тебе вірять, мово чарівна,
Така безмежна, чиста і красива.
Слово твоє у просторі літа।

***

Коштовний спів мовчання
Помовчи! Я почую без слів.
Так незвично і просто "мовчати".
Час назавжди у вир полетів,
Щось забув на прощаня сказати.

Помовчи! Слів не треба, не слід.
Пригорни, як колись, посміхнися.
Шлях вкажи, коли втрачено слід -
Знаєш як, мабуть в янгола вчився.

Помовчи! Зачаруюсь безмовністю
Без ілюзій, без втрат і без снів.
Помилуюсь неначе коштовністю,Не карати в мовчанні тім - спів...

***

Вона терпіла – досить…
Відчини свою душу настіж,
Хай всі бачать, що ти – людина.
На докори вони багаті ж
Не посміють твердить: тварина.

Відчини, щоб аж тим далеким,
Що усюди пропхали носа
Було видно: шляхом нелегким
Ти до них йшла по вістрях боса.

Покажи, хай замовкнуть дурні,
Щоб ні кроку, щоб дух спустили
І під неба завіси чорні
Хай побачать, лихе вчинили.

Від душі лиш кривава рана,
Замість сліз – дикий сміх і муки.
Не дозволили, тьма погана,
Щоб тобою втішались внуки.

Відчини свою душу настіж
І рушай, тобі шлях до Раю!
Думи-мрії твої крилаті ж
Я, як спомин, собі лишаю…

ТЕТЯНА ЗАГРОДСЬКА

Народилась в мальовничому селі Балки 9 лютого 1990року. Успадкувала від матері безмежну любов до мистецтва, чуттєвість,емоційність, а від батька – наполегливість і бажання вдосконалюватись. Навчалась в Барській ЗОШ №4 . Вперше спробувала пера в другому класі. Вчителі помітили талант і в усьому підтримували ученицю. Минав час, вірші вдосконалювались і найкращі з них неодноразово з’являлись спочатку на сторінках газет «Подільський край», «Барчани», а після вступу до Вінницького національного медичного університету ім.М.Пирогова друкувалися в обласній газеті «Медицина Вінниччини»та в університетській «Молодий медик».Тетяна у шкільні роки займалась не лише поезією, алей приділяла багато уваги та часу вокалу, спортивно-бальним танцям та рукоділлю. І зараз, будучи студенткою, обожнює ці справи: поезію в гуртку «Літературна вежа» та танцями у клубі « Натхнення» . Учасниця різноманітних вокальних і танцювальних конкурсів різного рівня. Тепер дівчина планує видати збірку поетичних творів, в котру ввійдуть вірші про природу, родину, школу, кохання й важке навчання в медуніверситеті.

Рідна оселя

Линуть хмари в піднебесній стелі,

Пахне серпень солодом п’янким.

До моєї рідної оселі

З далечі ведуть усі шляхи.

Дім з великим,ніби ліс – подвір’ям.

І батьки, і братик, як дзвінок,

І сільське затишне надвечір’я,

І на небі тисячі зірок.

Все моє,таке вже серцю миле,

Рідна груша, на плоди рясна,

Час, коли ніч в сни і тишу хилить,

І бабусі срібна сивина.

Кожний має дерево розлоге,

Колискові, мамині казки.

До оселі всі ведуть дороги,

Там на нас очікують батьки.

* * *

Ми прощались того дня печально,

Ти переміг, як в конкурсі з двобою.

Пішов з душі – пішли в дорогу дальню.

Печаль і радість слідом за тобою.

Усе, що було – лиш одні поеми,

А в них жевріє невгамовний спогад.

Давай з тобою просто розійдемось,

І розійдуться наші дві дороги.

Ти – дивна помста, долі подарунок,

Ти поєднав найкраще і найгірше.

Ще на щоці твій ніжний поцілунок,

Та не розрадить він мене вже більше.

Усе так важко, так несамовито,

Не просто зовсім, як було у школі

Лети у небо,шлях тобі відкрито.

А я піду по зову серця й долі.

ТЕТЯНА ЗАГОРУЙКО

Народилася 22 квітня 1994 року। Навчається в ЗОШ № 1 м।Бар. Полюбляє малювати, грати в теніс та бадмінтон. Подорожує, особливо мріє відвідати Рим. Цікавиться народознавством, вивчає звичаї та традиції рідного краю. У майбутньому мріє стати журналістом. Цікавиться народознавством, вивчає звичаї, традиції рідного краю. Також пише прозу.Понад усе хоче досягнути у жттті успіху і стати людино з " великої літери".Вже має свою першу збірочку. "Весняний первоцвіт"(2009р.).

Ранок

Сонечко внебі піднімається,
Проміння ніжно торкається
Трав, лісів і гаїв,
Золотистих хлібних колосків.
Все прокидається,
Ранковою росою вмивається.
Пісня жайворонка розливається.
І джерельце дзюрчить,
І сміх веселий бринить.
Ніжна квітонька потягається
Й хмарки вже граються.
А золоте жито й пшениця
Сонцем наливається.

ОЛЬГА КОНДРАТЮК

Народилась 1994 року. Проживає у мальовничому селі Копайгород, що славиться своїм мальовничим краєвидом, розлогими полями. Навчається в Копайгородській загально-освітній школі. Глибоко відчуває красу природи. Має хист до поетичного слова.

Де ліси, де степи, де поля,
Там цвіте Україна моя.
Там багаті, родючі лани,
Пишно вбрані, квітучі сади.

Я люблю Україну свою,
Незалежну й таку молоду.
Там калина цвіте, наче сонце,
Сміх дитячий лунає в віконце.

Там веселка над річкою грає,
Серце пісню веселу співає.
Я живу у своїй Батьківщині,
У хорошій, щасливій родині.

ЯНА ФУРМАН

Навчається в Чемериській загальноосвітній школі, планує вступити до Барського автомобільно-дорожнього технікуму. Серед письменників найбільше до вподоби твори Тараса Шевченка та Джека Лондона. Дуже любить рідний край: село Шершні – це найкраще село, де авторка провела найяскравіші миті свого дитинства.

Моє село – це часточка Поділля

Моє село - це часточка Поділля,
Це часточка природи і краси,
Це край,де люди завжди всім привітні,
Де завжди є натхнення і добро
Село Шершні - це часточка Поділля,
Де зими сніжно-білі і чарівні,
Де весни білі і квітучі,
Літа яскраві, теплі й гармонійні,
І осінь щедра мила й золота.
У цім селі найкращі чорноземи,
Найкращі золоті лани,
Тут біля кожної хатини є калина,
Є також в кожній хаті рушники,
Розвинене сільське тут господарство,
І риболовля в річці Рів тут є,
Дороги тут найкращі й найновіші,
Тут взагалі найкращий краєвид,
Найкращий ліс й найкращі долини.
Тож приїздіть сюди в село привітне,
В село найкраще в нашому районні,
У часточку Поділля - у Шершні.

АЛІНА ШЕВЦОВА

Народилася 25 грудня 1994 року в мальовничому селі Митки Барсь-ого району. Навчається у Митківській загально-освітній школі. Особливо полюбляє уроки україн-ської та зарубіжної літератури. Дуже до вподоби акторська гра, вміє танцювати, чудово декла-мує вірші. Друкується у шкільній щомісячній газеті „Шкільне життя”.

Учасник районного туру Всеукраїнського конкурсу «Я – патріот», зайняла третє місце у номінації «Із глибини віків».

Моя Вітчизна –Україна,

Смерекова і єдина.

Моє ти сонце серед грому,

Моя доріженька додому.

Не зраджу я тебе ніколи.

Пробач за всі мої проколи.

Дозволь тебе розвеселяти,

Як веселила мене мати.

УКРАЇНО, мила, люба!

Я тебе прошу: „держись”.

Не дістане тебе згуба,

І проблемам не корись.

ЯРОСЛАВА ПЕЛІХОВСЬКА

Народилась 3 серпня 1993 року в містечку Бар. Ще з маленького віку хотіла стати публічною люди-ною, брати участь у різних заходах.
Перший Ярославин виступ відбувся, коли їй виповнилося лишень два роки 5 років розпочала займатися бальними танцями, пізніше задіяна у вокальній студії.
Перші римовані рядки з’явилися завдяки бабусі Тетянчук Надії Степанівні – вчительці української мови та літератури.
Її вірші – своєрідний щоденник життя. Це роздуми і переживання, наболілі теми і події, найсвітліші емоції. Своє майбутнє авторка прагне пов’язати з поезією, а також надалі розвивати талант, знаходити нові ідеї для творчості. Вірші завжди будуть відвертою сповіддю, литимуться з чутливого серця.Учасниця районного туру Всеукраїнського конкурсу молодіжної літературної творчості «Я патріот», де зайняла перше місце у номінації «Із глибини віків», та, водночас, друге місце у номінації «Мово – душа моя».

РІДНІЙ МОВІ

Заквітчана барвистими квітками
Стоїть вона, немов пред вівтарем,
І плаче, й молиться знайомими словами,
Навколішки пред вічним Кобзарем.
Важка, як в Катерини, була доля,
Пройшла вона тернистий довгий шлях.
Цуралися її – та вічна воля
Жила лише у мріях і у снах.
Аж раптом блискавичною стрілою
Крізь хмару темних, невідомих сил
З’явилась Мова грізною і злою,
Бо Котляревський захищав їй тил.
А далі Костомаров і Шевченко
Боролися за слово й не здались.
Куліш, Франко, відомий всім Грінченко
Утверджувать в житлі її взялись.
Чудова, милозвучна, калинова,
Такою нині є державна мова.
А ми її позбавить хочем прав?!
Та не діждетесь, недруги лукаві,
Народне слово було, буде, є!
Ми будем боронити тебе, Мово,
Допоки серце в грудях б’є!

ОЛЕКСАНДР СТУСЕНКО

Народився 28 листопада 1981 року у місті Бар,навчався в міській ЗОШ №1. Закінчив літературне відділення Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Аспірант кафедри теорії літератури та компаративістики КНУ.

Член Національної спілки письменників України з 2001 року. Автор збірки гумору та літературних пародій «Перший зуб » (2003), поезій «Бунт праху» (2007), новел «Голоси із ночі» (2008). Дипломант трьох Всеукраїнських конкурсів юнацької літературної творчості:«Слово многоцінне» (Київ,1996 р.), «Наша земля - Україна» (АР Крим, «Артек», 1997), «О мово моя, душа голосна України» (Київ, 1998р.). Лауреат літературної премії Спілки письменників України «Благосвіт» (2003р.), лауреат видавництва «Смолоскип» (2007р.) – ІІ премія у номінації «Проза» за збірку новел «Голоси із ночі».

Невимовне

Ну, як сказать,що я всіх вас люблю?
І що, буває,зимними ночами
Я просто знемагаю від жалю,
Прощаючись із рідними краями?
І моє серце схоже на тюрму,
З якої линуть погуки тривожні.
Я чуюсь переповненим тому,
Що досі шкрябав віршики порожні.
В які краї ( чи, може ,кураї )
Зайду я по своїй життєвій трасі?
І хто сліди шукатиме мої
У прасі віку й віковому прасі?


Мажор
Не лаймо, люди, долі злої,
Бо це також одна з облуд.
Є Бог - то будуть і герої,
Прийдуть герої - буде суд!
Нас бичували нагаями,
Нам готували сотні ям.
Тай ми й самі ішли до ями
Й співали славу нагаям!
А нині впали на коліна,
І знову храмом став наш хлів.
Є ми - то буде й Україна:
Для українців і хохлів!

* * *
Я живу сьогодні як поет,
Я забувся бути графоманом.
Хай сьогодні давиться естет
Не моїм віршованим романом.
Я не знаю, що таке папір.
Вже від писанини відпочину!
Десь під вечір вилізу надвір,
Розкуркулю друзів на чарчину.
Викинувши всі свої ручки,
Я дійду до ручки у пивниці.
Хай мені горланять пісеньки
П’яні в дим дівчата білоциці.
Я – шампанське. Бах! – і всі в мені.
Тобто – в піні, котра так спонтанно
З горлечка мого білофонтанно
Вирвалась, розлившись по стіні.
Зараз почорнію, наче кокс,
Потім буду лазити на пузі,
Бо ж мені влаштують мордобокс
Підігріті пивом чаркодрузі.
Врешті я – хай вибачить естет –
Рилом до салату приліплюся...
Я живу сьогодні як поет.
Завтра власним віршем похмелюся.

ВАСИЛЬ ПАСТУШИНА

Двадцятилітній поет і прозаїк Барського краю. Батько Микола Васидьович та мати Валентина Василівна Пастушини виховали гідного сина української землі.Бабуся Ніна Яківна Чернецька повела ще малого Василька у світ народної казки,легенди про острів на річці Рів,переказів про героїчних пращурів, які боронили рідну землю від чужинців на Кучманському шляху.
У шкільні роки в ЗОШ №1 м.Бар Василь робить перші літературні прби пера і досягає широкого визнання. Глибокий вплив на світогляд юнака здійснив заслужений вчитель України(українська мова і література)Б.М.Нетупський.
У 2004 році на Всеукраїнському фестивалі дітей та юнацтва "Шевченко в моєму серці" у літературному конкурсі нагороджений Дипломом II ступення від Наукового товариства "Просвіта" ім.Т.Г.Шевченка,в 2005 році - Диплом за І місце у Всеукраїнському літературному конкурсі"Моє слово про Шевченка" від Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги, у 2006 - Диплом міжнародної (українсько - німецької)премії Олеся Гончара та Диплом ІІІ ступення Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук С.М.Ніколаєнка.Пастушина пробує себе в акторському амплуа - бере участь у роботі шкільного Літературного театру.
Окрім філологічної зацікавленості, В.Пастушина стає щей призером обласних олімпіад з економіки. Тепер молодий літератор навчається на факультеті журналістики Вінницького Державного університету ім.Михайла Коцюбинського.

Ще учнем Василь Пастушина видав збірку прози і віршів "Дівчино,дівчино,де твої крильця?.."(2006р.),а в 2008 році-"Паперова зозуля ...Як Вас звуть,панянко".

Так важко

Так важко-важко стеле с ніг,

Ну хто сказав що він є чудотворним?

Не творить чудо,а летить до ніг,

А сніг мені чомусь здається… чорним!!!

Узимку йшли крізь білий сніг з тобою,

А навкруги весна цвіла.

Ну хай цей сніг є тільки-но водою,

Для мене ця вода найкращою була.

Так важко-важко стеле сніг,

Хтось зафарбовує його тим чорним.

Він спогади навіює мені,

Які все роблять настрій мій мажорним.

І я вже заперечую: о, ні!

Цей сніг був, є і буде чудотворним!!!

* * *

Я знаю,будуть інші,

Будуть прекрасні,будуть ніжні,

Будуть кохані,надзвичайні,

Але така вона – остання.

«І більше першої не буде»-

Не раз вже чую, кажуть люди.

Тож посміхнись мені ще раз

І подаруй ще кілька фраз.

Побудь зі мною ще хоч трохи,

І вже так боляче… до сміху…

Повітря мало вже для двох…

Ні-ні! Не снись! Не смійся! Все – бувай!

Примарних мрій не подавай!

Дай я тебе забуду…

Дай я тебе забуду!

«Не зможеш,- знову кажуть люди,-

Її ніколи не забудеш,

Бо більше першої не буде!!!»

* * *

Жорстокі ігри кокаїну й морфію –

І темний вечір знову бавиться у день.

Малі вужі великому Георгію,

Високі подвиги найнижчим із пісень.

Ми часто бавимось в катарсис,

Придумуєм кохання, вечір і жахи.

Нехай всі думають, що ми далеко з Марсу,

Що ми малесенькі, але живі боги.

Ми тихо й втомлено, та станемось удвох,

Тролейбуси не розведуть нас кров’ю.

Жорстокі ігри пророкують крок

У ту безвихідь, що назвуть Любов’ю.

* * *

Коли солоні теплі очі

стрибають в пагорби ночей,

А божевільні крики «Хочу!»

змивають темряву з плечей,

Вкриваємось руками, начебто

віднайденими ковдрами,

Тікаєм від своїх суглобів,

що скриплять багатьма мовами.

* * *

Іди до мене – розізли годинник

І час потертий трохи поламай.

Ти не дивись, що не ожив трамвай,

Хіба важливо, хто й навіщо виник?

Ти знаєш, він народжений із ребер

Залізних і холодних, ніби лід.

Ти не дивись, що реготав сусід,

Хіба важливо, що не вірять в тебе?

Іди сюди, ходи в мої долоні

І можеш навіть весь забрати час.

Ти не дивись, що косяться на нас,

Хіба важливо, що ми не в полоні?

Нехай мовчать Каландри непрожитим

І диким страхом, страх переламай.

Ти не дивися, що ожив трамвай,

Хіба важливо, що уже не вийдем?