Анастасія Дан

Народилася 12 березня 1994 року в Житомирі. Нині живе в Комарівцях Барського районну.
Навчається в Барському гуманітарно-педагогічному коледжі ім.М.Грушевського. Пише вірші,оповідання,етюди.Бере участь у літературних конкурсах,олімпіадах. Член обласного літературно-мистецького об'єднання іменні Василя Стуса та Конгресу української інтелегенції Вінниччини. На фестивалі подільскої поезії 17вересня 2009року відзначена призом "Іллінецький метеорит".І цьогоріч світ побачила її перша збірочка "Мій стоголосий дивний світ".

Мрії
Мене мрії в ланцюг закували,
Щоб позбутись нових перешкод.
І до Раю, дурні, поспішали,
Та не бачить їм неба висот!

Дуже-дуже напевно злякавшись
Чи то сонця, чи, може, птахів,
Із прожогу мерщій повертались,
Розсипаючи квіти з верхів.

Заховались мені у кишені,
І в подол, і за пазуху – скрізь.
Що втікли від негоди веселі.
В тісноті ще й кричали: «Не лізь!»

Ну а потім малі прощення
Так благали, ну прямо вплач.
А хитріша, що про натхнення,
Ще й впросила пахучий калач.

От скажіть, що робити з ними,
Як сказати, вони – мара?
Їх чекають холодні зими,
А без них і на мене – зима…

Україна
Забракло слів, коли слова важливі.
Не сила йти, коли іти - закон.
І ти кричиш, коли кричать примхливі.
Вітаєш зло без зайвих перепон.

Така, як всі... Здавалося - змирилась.
Із мрій гамак і спиш, забувши час
В який ти для народу народилась,
І з-поміж хмар твій вогник не погас.

Прозрівши ти в тверезості сміливій
Примхливим рот заткнеш, сказавши: "Цить!"
І доведеш зрадливості брехливій,
Скінчилася правління довга мить.

Ти ж не здалась?! Ти - сильна, суверенна.
Я знала це й молилася за мир.
Ні хаос втрат, ні пустота буденна
Не затягнуть тебе у смерті чорний вир!

****

Чудо уже сталось
Напевно, чудо уже сталось
Відколи серце забилося. В ту мить
Ще так ніколи не бажалось
Тобі слова ці повторить:
Будь поруч, чуєш, назавжди!
Давно хотіла це сказати.
Від мене тільки не іди
І не забудь мене згадати!



Ти мій
Ти мій, можеш не сперечатись.
Ти мій, тільки мій, от і все!
І тобі лиш одному всміхатись
Хочу я понад усе.
Тільки правду кажи! - Не приймаю
Я фальшивих привабливих слів.
Щирим будь, не прошу - вимагаю!
Я така, ти ж мене зрозумів?!

Рідна мова
Така безмежна, рідна, материнська,
Така красива, щедра, молода.
Ти, рідна мово, лиш одна на світі.
Ніде такої іншої нема.
Ти маниш чарами мене
І кличеш солов'їним співом.
Живеш ти Богом, ти – свята.
Тобі немає рівних!!!

* * *
Ти пройшла випробування часом.
Тебе карали, били і кляли.
Через віки, моря і океани,
Через війни ти змогла пройти.
І досягла свого – тебе шанують,
У тебе вірять, мово чарівна,
Така безмежна, чиста і красива.
Слово твоє у просторі літа।

***

Коштовний спів мовчання
Помовчи! Я почую без слів.
Так незвично і просто "мовчати".
Час назавжди у вир полетів,
Щось забув на прощаня сказати.

Помовчи! Слів не треба, не слід.
Пригорни, як колись, посміхнися.
Шлях вкажи, коли втрачено слід -
Знаєш як, мабуть в янгола вчився.

Помовчи! Зачаруюсь безмовністю
Без ілюзій, без втрат і без снів.
Помилуюсь неначе коштовністю,Не карати в мовчанні тім - спів...

***

Вона терпіла – досить…
Відчини свою душу настіж,
Хай всі бачать, що ти – людина.
На докори вони багаті ж
Не посміють твердить: тварина.

Відчини, щоб аж тим далеким,
Що усюди пропхали носа
Було видно: шляхом нелегким
Ти до них йшла по вістрях боса.

Покажи, хай замовкнуть дурні,
Щоб ні кроку, щоб дух спустили
І під неба завіси чорні
Хай побачать, лихе вчинили.

Від душі лиш кривава рана,
Замість сліз – дикий сміх і муки.
Не дозволили, тьма погана,
Щоб тобою втішались внуки.

Відчини свою душу настіж
І рушай, тобі шлях до Раю!
Думи-мрії твої крилаті ж
Я, як спомин, собі лишаю…