ЯРОСЛАВА ПЕЛІХОВСЬКА

Народилась 3 серпня 1993 року в містечку Бар. Ще з маленького віку хотіла стати публічною люди-ною, брати участь у різних заходах.
Перший Ярославин виступ відбувся, коли їй виповнилося лишень два роки 5 років розпочала займатися бальними танцями, пізніше задіяна у вокальній студії.
Перші римовані рядки з’явилися завдяки бабусі Тетянчук Надії Степанівні – вчительці української мови та літератури.
Її вірші – своєрідний щоденник життя. Це роздуми і переживання, наболілі теми і події, найсвітліші емоції. Своє майбутнє авторка прагне пов’язати з поезією, а також надалі розвивати талант, знаходити нові ідеї для творчості. Вірші завжди будуть відвертою сповіддю, литимуться з чутливого серця.Учасниця районного туру Всеукраїнського конкурсу молодіжної літературної творчості «Я патріот», де зайняла перше місце у номінації «Із глибини віків», та, водночас, друге місце у номінації «Мово – душа моя».

РІДНІЙ МОВІ

Заквітчана барвистими квітками
Стоїть вона, немов пред вівтарем,
І плаче, й молиться знайомими словами,
Навколішки пред вічним Кобзарем.
Важка, як в Катерини, була доля,
Пройшла вона тернистий довгий шлях.
Цуралися її – та вічна воля
Жила лише у мріях і у снах.
Аж раптом блискавичною стрілою
Крізь хмару темних, невідомих сил
З’явилась Мова грізною і злою,
Бо Котляревський захищав їй тил.
А далі Костомаров і Шевченко
Боролися за слово й не здались.
Куліш, Франко, відомий всім Грінченко
Утверджувать в житлі її взялись.
Чудова, милозвучна, калинова,
Такою нині є державна мова.
А ми її позбавить хочем прав?!
Та не діждетесь, недруги лукаві,
Народне слово було, буде, є!
Ми будем боронити тебе, Мово,
Допоки серце в грудях б’є!